Вільям Браудер: людина, яка стоїть за списком Магнітського

Вільям Браудер намагається притягти до відповідальності росіян, які, на його думку, винні у смерті його юриста. Посадові особи США склали свій "чорний список" осіб, причетних до цієї справи. Як дізнались у ВВС, цього тижня очікується внесення до списку нових імен.

Рано-вранці 17 листопада 2009 року, у нетипово теплу для Лондона погоду, Браудера розбудив телефонний дзвінок. Колега розповів йому новини: помер Сергій Магнітський – московський юрист, що, за його словами, розкрив схему ухилення від сплати податків на суму 230 мільйонів доларів і на той час утримувався у слідчому ізоляторі.

Минуло вже кілька років, але він досі пам’ятає свої почуття. "Це було, як ніж у серце", – каже він.

Браудер підхопився з ліжка і побіг до офісу свого інвестиційного фонду Hermitage Capital, що розташований поблизу Голден-сквер, у історичному центрі Лондона. Він розіслав звернення до преси, в якому присягався провести незалежне розслідування смерті Магнітського.

З того дня і протягом наступних років Браудер досліджував цю справу так, як його навчили у бізнес-школі Стенфорда, – методично. Він аналізував документи, зосереджуючи увагу на грошах.

У Вашингтоні Браудер лобіював законопроект, що отримав назву "акт Магнітського" і був прийнятий як закон у грудні 2012 року. До нього додавався <link type="page"><caption> список </caption><url href="http://www.treasury.gov/resource-center/sanctions/OFAC-Enforcement/Pages/20130412.aspx" platform="highweb"/></link>з 18 імен, серед яких названо трьох представників міністерства внутрішніх справ Росії. Відомий як "список Магнітського", він, за словами Браудера, включає тих, хто "підписував документи", які призвели до арешту і смерті юриста.

Уряд США пообіцяв відмовити цим особам у в’їзній візі (якщо вони за нею звернуться), а також заморозити їхні активи в американських банках.

Домагання справедливості з боку Браудера є водночас ідеалістичними й обмеженими. Критики вважають, що він хоче поставити міжнародну політику США на службу власним вузьким інтересам і втратив з поля зору ширшу картину.

Згідно з <link type="page"><caption> публікацією </caption><url href="http://www.thenation.com/article/171773/congresss-magnitsky-bill-new-blacklist#" platform="highweb"/></link>в журналі Nation, здається, що Браудер та інші прихильники "акту Магнітського" "мотивовані скоріше ворожістю до уряду російського президента Володимира Путіна, ніж принциповим захистом демократії та прав людини".

Дипломати кажуть, що його зусилля, хай навіть благородні, загострюють відносини між США та Росією. Цього тижня може з’явитися причина для ще більшого напруження.

До 14 грудня посадові особи Держдепартаменту і міністерства фінансів США мали надати Конгресу звіт щодо акту Магнітського. Чільний представник Сенату, обізнаний у цій справі, повідомив ВВС, що цього тижня у списку Магнітського з’являться нові імена.

В очах Браудера акт Магнітського – це лише початок. Навіть у сфері захисту прав людини, де ідейністю нікого не здивуєш, Браудер виділяється з-поміж інших.

"Мною більше не керує бажання заробляти гроші, – пояснив він нещодавно. – Мною керує прагнення змінити світ".

Ми розмовляємо за сніданком у вашингтонському готелі. Промені сонця відбиваються від водної гладі Потомаку і заливають кімнату. Браудер, якому зараз 49, має світло-карі очі, на вигляд підтягнутий і засмаглий.

Він називає себе "дивним гібридом правозахисника і керівника інвестиційного фонду". Однак його голос звучить з надривом, гідним Достоєвського. "Збоченість російського зла гризе мене зсередини, – так він описує вплив на нього смерті Магнітського, – Це справа вкрай особиста. Він не просто поїхав у відрядження і раптом помер. Його вибрали для тортур, оскільки він працював на мене".

Говорячи про Путіна, Браудер жбурляє ложку на стіл. Представники російської влади безуспішно намагалися оголосити його у розшук за лінією Інтерполу. Він відмахується від думки про те, наскільки ризиковано мати серед ворогів президента Росії.

"Я краще помру з чистою совістю, ніж йтиму на компроміси та боятимусь", – каже він.

Він ставить собі за мету пересвідчитись, що правоохоронні органи відстежують кожен долар, зароблений росіянами на цій афері, – і блокують ці гроші, де б вони не знаходились.

"Ці гроші їм не дістануться", – каже Браудер. Наразі йому вдалося "рознюхати" 135 мільйонів доларів з тих 230 мільйонів, що, на його думку, були вкрадені.

Високопосадовець Держдепартаменту заявив, що будуть оприлюднені додаткові імена, проте поки що відмовився їх назвати.

Останні кілька місяців посадові особи у Вашингтоні, як і юристи у Нью-Йорку, ретельно вивчають акт Магнітського. Він вже цитується у судових справах.

Наприклад, у вересні державний прокурор з Мангеттену Пріт Бхарара подав цивільний позов щодо конфіскації майна ріелторської корпорації Prevezon, що володіє нерухомістю у Нью-Йорку.

За словами пана Бхарара, люди у цій корпорації отримували гроші за допомогою схем, викритих Магнітським.

"Так, Нью-Йорк – це фінансова столиця світу, – заявив Бхарара. – Але це не означає, що кожен злочинець може переховувати тут свою здобич".

Власником Prevezon, згідно з судовими документами, є Денис Кацив, а його діловим партнером – Олександр Литвак. Директором компанії називається Тимофій Кріт.

"Я і мої компанії не перебувають під жодними звинуваченнями правоохоронних органів у діях з привласнення коштів з російської державної скарбниці, – заявив Кацив через свого американського адвоката Марка Цимрота. - Ні мене, ні мої компанії не звинувачують у прямому чи непрямому зв’язку з смертю Сергія Магнітського".

Спроби зв’язатися з Крітом і Литваком через адвокатів не мали успіху.

Що б не доповідалося у звіті щодо акту Магнітського, ясно одне: за чотири минулі роки Браудер зробив надзвичайно великий внесок у захист прав людини в Росії. Його зусилля викликають питання: чи може одна людина, навіть озброєна багатьма впливовими друзями і досвідом інвестиційної діяльності, змінити російський стиль ведення бізнесу?

"Спитайте це у Ходорковського", – каже Маша Ґессен, журналістка і авторка книги "Людина без обличчя: неймовірне сходження Володимира Путіна". Вона має на увазі колишнього голову нафтової компанії "Юкос" Михайла Ходорковського, який вже більше десяти років утримується у виправній колонії.

Ґессен та інші активісти добре знають: щоб змінити бодай щось у Москві, потрібні не лише гроші й кмітливість. Знадобиться ще й удача – щоб бути в потрібному місці в потрібний час.

На той час, коли російські урядовці почали прискіпуватись до компанії Браудера, він мешкав у Лондоні. Тому він ані на хвилину не забуває, що за його спроби інституційних реформ розплатився не він, а його працівник.

Браудер – громадянин Великої Британії; він вже давно відмовився від американського паспорту. Втім, він все ще вдягається, як американець, і часом говорить з відповідним акцентом.

На ньому – м’які черевики-мокасини і просторі джинси (не вузенькі, як в європейців). За сніданком у Вашингтоні він говорить про те, чи здатні урядовці прийняти раціональне рішення. Він переконаний, що, складаючи звіт щодо акту Магнітського, урядові особи послуговуватимуться "простою логікою".

Це доволі оптимістично. Насправді, історію цього законопроекту, як і більшості речей у Вашингтоні, навряд чи можна назвати простою. Його ухвалили не в останню чергу завдяки завзятості і цілеспрямованості Браудера. Також зіграли роль політичні чинники і своєчасність, але раціональності там було небагато.

За сніданком Браудер поливає вівсяні пластівці молоком – навіть не поливає, а збризкує. Попри свій американський акцент, він справляє враження аскета, відданого боротьбі за справедливість. Це відрізняється від типової вашингтонської риторики і дещо бентежить: співрозмовнику ніби нагадують, що його життя нічим не особливе, а крім того, сповнене компромісів.

Браудер виріс на півдні Чикаго. Його дідусь Ерл у 1932-45 рр. обіймав посаду генерального секретаря Американської комуністичної партії. Його батько Фелікс народився у Москві, а згодом очолив математичний факультет Університету Чикаго. В приватній бібліотеці батька було 35 тисяч книжок, і він приятелював з Солом Беллоу та іншими письменниками. Однак його син Вільям забажав робити гроші.

"Я став паршивою вівцею у своїй сім’ї, – розповідає Браудер, – відкинув комуністичне виховання і став капіталістом".

Браудер закінчив Стенфорд у рік, коли впала берлінська стіна, – 1989, і переїхав до Лондона. Він почав вкладати гроші у польські державні підприємства, які приватизовували. У 1996 році він заснував компанію Hermitage зі стартовим капіталом 25 мільйонів доларів – і інвестував у російську державну газову компанію.

Він старанно боронив свою справу від корупції, лишаючись вірним своєму популістському корінню – хай навіть на такій "некомуністичній" посаді, як менеджер інвестиційного фонду. В нього був прекрасний бізнес-план, і через десять років Hermitage вартував вже 4,5 мільярди доларів.

Йому допомагали московські працівники, в тому числі й Магнітський – спеціаліст з податкового права компанії Firestone Duncan. "В основному він займався адміністративними справами – рутиною, – каже Браудер. – Але саме в цьому він прекрасно себе показав".

У червні 2007 році російські владні структури увірвалися до офісів компаній Hermitage та Firestone Duncan. Вони завантажили у свої мікроавтобуси жорсткі диски, печатки і статутні документи та поїхали геть.

Магнітський дослідив цю справу і заявив, що російські держслужбовці скористалися цими документами і печатками, щоб привласнити 230 мільйонів доларів з державної скарбниці.

"Він лише виконував свою роботу", – коментує Браудер.

Магнітський засвідчив про свої знахідки у правоохоронних органах. У відповідь, російська влада заявила, що Браудер має податкову заборгованість. Проти Магнітського та інших юристів, що працювали на нього, порушили кримінальну справу.

"Я запросив їх до Лондона за мій рахунок", – розповідає Браудер. Багато хто скористався цим запрошенням. Однак Магнітський, людина сімейна і батько двох дітей, відмовився. "Він відповів: "Я не порушив жодних законів", – пригадує Браудер.

Магнітський вірив, що стан речей у Росії змінився і що Браудер та інші мислили надто песимістично. "Ви дивитесь забагато кінофільмів, – сказав він одному московському колезі. – В нас тут не 1930-ті роки".

Невдовзі після цього Магнітського забрали до слідчого ізолятора. Він потрапив у руки бюрократичної системи, подібної до російського ГУЛАГу, каже Браудер.

"На сніданок нам дають кашу з гусінню, – писав Магнітський в одній з своїх акуратно оформлених <link type="page"><caption> скарг</caption><url href="http://www.korespondent-wschodni.org/sites/default/files/Sergei%20Death%20Cover%20Up%20presentation%20part%201_0.pdf" platform="highweb"/></link>, яких всього налічується 450. – На вечерю – протухлого вареного оселедця".

"У коридорах я бачив щурів, – писав він. – Вночі чутно, як вони пищать".

Тюремні посадовці казали Магнітському, що, якщо він зречеться Браудера і візьме провину на себе, його випустять.

"Щоразу, коли я відмовляюсь від цих пропозицій з боку слідчих, які підштовхують мене до такого низького вчинку, умови мого утримання погіршуються", – <link type="page"><caption> заявляв </caption><url href="http://lawandorderinrussia.org/magnitsky/tribute-to-sergey-magnitsky/" platform="highweb"/></link>Магнітський.

Браудер каже, що він так і не здався: "Ніколи не знаєш, скільки зможе витримати людина, допоки зламається. Але Сергій був наче сталевий".

У Магнітського розвинувся панкреатит – хвороба, яка може призвести до смерті. Одного дня у серпні трапився особливо важкий напад хвороби. "Мій співкамерник… гупав по дверях, прохаючи про допомогу, – розповідав він, – але ніхто не прийшов".

Магнітського, якому було 37 років, перевели до лікарні слідчого ізолятора. Там його помістили в одиночну камеру й прикували наручниками до ліжка. Його зап’ястки та коліна були у багрових синцях.

Ніхто навіть і не приховував цю жорстокість.

Один з офіцерів писав у звіті, що при допиті "скористався гумовим кийком" (службова записка від 17 листопада 2009 р.). Звіт підписаний трьома іншими посадовими особами.

Того вечора до камери Магнітського пішли лікарі, але їх змусили зачекати ззовні. Коли їх впустили до камери, він був мертвий.

"Сталася трагедія, – промовив Путін, пояснюючи смерть Магнітського зупинкою серця. – Немає жодного приводу для кримінальних звинувачень".

Слідчі Ради з прав людини при президентові Росії підтвердили, що Магнітського били – а також відмовляли йому у медичній допомозі. Браудер почав розмовляти з людьми у Вашингтоні. Проте багато американських посадовців, включно з тими, хто спеціалізується на правах людини та відносинах з Росією, не погодились з його ініціативою.

Представники Білого дому, особливо Деніс Макдоноу (який був на той час заступником радника з національної безпеки, а зараз очолює адміністрацію Білого Дому) виступали проти законопроекту; так розповів нам один чільний урядовець, що брав участь у його обговоренні.

Представники адміністрації заперечують такий перебіг подій – принаймні, бачать це інакше.

"Ми поділилися сумнівами Конгресу щодо питання Магнітського, а по тому тісно співпрацювали з розробниками кінцевої версії законопроекту, щоб переконатися, що він точно відображає наші нинішні юридичні принципи щодо прав людини", – каже Кейтлін Хейден, представник Агентства національної безпеки США.

"Ми будемо користатись цим законом та іншими доступними законними засобами, щоб особи, відповідальні за погане ставлення до пана Магнітського та за його смерть, не мали права в’їхати до Сполучених Штатів і робити тут бізнес", - каже пані Хейден.

Як пригадує Браудер, представники Білого дому сприйняли законопроект без ентузіазму. "Адміністрація казала, що не хоче засмучувати росіян під час кампанії з відновлення іміджу США на Близькому Сході, – каже він. – Висувалися різноманітні заперечення".

Серед його критиків був посол США у Росії Майкл Макфол, дипломат, що не завжди приховує свою думку. Як і Браудер, Макфол закінчив Стенфорд – і є <link type="page"><caption> автором </caption><url href="http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/articles/A50911-2004Jun17.html" platform="highweb"/></link>кількох статей про Росію та права людини.

Макфола підштовхнули на передову у опорі законопроекту "частково через його репутацію як захисника прав людини", каже Пол Сондерс, виконавчий директор Центру національних інтересів.

Одного березневого ранку у 2012 році, у залі для відвідувачів Сенату на Капітолійському пагорбі проходила панельна дискусія за участі Браудена. Макфол сидів на задніх лавах (він спізнився) і виглядав роздратованим.

Те, що він незадоволений діями Браудера, не підлягало сумнівам. "Скажу для ясності, Білл, – ми вжили заходів, – пояснює він. – Люди, дотичні до цієї несправедливої смерті, внесені у візовий список персон нон-ґрата".

"Але щодо банківських справ, це інше питання, – Макфол має на увазі замороження активів. – Цього ми не підтримуємо".

Зрештою, закон ухвалили та підписали. Путін розлютився. У Москві провели новий закон, що забороняє американцям всиновлювати російських дітей.

Сьогодні багато активістів з боку США вважає акт Магнітського занадто претензійним, адже він вимагає і заборони на в’їзд, і замороження рахунків. Працівники американської держскарбниці вже й так мають забагато роботи, каже один з колишніх працівників. В них немає часу на розгляд всіх російських справ.

Чарльз Купчан, старший працівник Ради з міжнародних відносин, каже, що прийняття акту було певною мірою помилковим: "Врешті-решт він лише ускладнив стосунки з Росією і роздражнив тих, хто вважає, що США забагато втручається в міжнародні справи".

Втім, інші радіють успіху кампанії Браудера. Цієї осені він подорожує по Європі, нагадуючи людям про Магнітського. Британський парламентар від Консервативної партії Домінік Рааб, згідно з повідомленням газети <link type="page"><caption> Independent</caption><url href="http://www.independent.co.uk/news/uk/politics/andy-mcsmiths-diary-magnitskys-law-will-be-the-legacy-he-deserved-8923297.html" platform="highweb"/></link>, виступає за британську версію цього закону.

Путін уважно прислухається.

Якщо до списку додадуться нові прізвища, всі знову згадають про Магнітського. Люди у Москві розізляться, але якраз цього і домагаються прихильники закону.

"Якщо ми хочемо досягти успіху, слід розраховувати на негативну реакцію, – каже пані Ґессен, московська журналістка і письменниця. – Це якраз те, що нам треба".