"Я не знала, що це насильство, аж поки мало не померла"
Автор фото, Abi Blake
Ебі Блейк наважилася піти від жорстокого чоловіка лише після того, як мало не загинула від його рук.
Вражені цим випадком, працівники поліції британського графства Чешир розробили новий протокол дій у випадках домашнього насильства. Вони закликають жінок не чекати так довго, повідомляє кореспондентка ВВС Сью Мітчелл.
Їх познайомили друзі майже на День святого Валентина. Ебі Блейк працювала операційним менеджером аеропорту Манчестера й виховувала сина від попередніх стосунків; Себастьян Свамі був менеджером зв'язку на півдні Англії.
За кілька місяців після першого побачення Ебі, ігноруючи сумніви рідних і друзів, одружилася з чоловіком, якого називала "своїм принцом". Дорогою з весілля у готель Ебі сказала йому, що це був один з найщасливіших днів її життя. Та щастя тривало недовго.
Себастьян переїхав до неї у чеширське містечко Натсфорд. Він заявив своїй дружині, що хоче допомогти виростити її сина так, аби той був щасливішим за нього самого.
Та від самого початку дещо у чоловікові бентежило Ебі. Він постійно давав вказівки, як їй поводитись - "як накладати макіяж, які підбори носити, що вдягати, як розмовляти, що робити чи не робити", пригадує Ебі.
"У мене вища освіта, але він тицяв пальцем мені у голову і говорив: попри весь твій інтелект, ти така дурненька! Я почала сумніватися сама у собі, і це був лише початок".
Тривалий час Ебі намагалася не помічати недоліки, знаходила чоловіку виправдання й зосереджувалась на тому, що їй так подобалось: адже він піклувався про неї, виявляв доброту, був чарівним, водив її у ресторани, купував квіти, ремонтував щось удома. Він мав привабливу зовнішність; також Ебі зворушували його особливі, значущі подарунки, зокрема перстень, що колись належав його дідусеві в Індії.
Коли ж почалося фізичне насильство, не помічати цього стало неможливо. Одного вечора Ебі пішла на каву з подругами (Себастьян сам на цьому наполіг).
Повернувшись, вона знайшла на дитячому столику свого сина рештки порошку, подібного до кокаїну, а на підлозі - порожні пляшки. Вона попросила це пояснити, і Себастьян вибухнув.
"Він заліпив мені ляпаса, а потім схопив мене за губи й наказав "стулити пельку". Я втекла на другий поверх. Наступного ранку він вибачився і сказав, що не хотів цього робити, дуже шкодує і більше це не повториться. Втім, він одразу додав, що все це сталося через мене: я надто голосно кричала, і він мусив мене втихомирити, аби не почули сусіди. Це був перший удар".
Ебі намагалася сховати синці під довгими рукавами й шаликами, але сором було важче сховати.
Кілька разів, коли їй ставало дуже страшно, вона викликала поліцію, і Себастьяна на кілька годин забирали. Втім, потім її викликали на розмову, і вона відмовлялася подавати на нього до суду.
Так само і тоді, коли чоловік, скоріше за все, підпалив будинок, поки вона спала на другому поверсі.
"Я сиділа у мало не зруйнованому будинку і думала про одне: тут треба прибрати, треба все перефарбувати... Поліціянт казав: "Ебі, ви ж розумієте, його слід судити за підпал!" А я повторювала: "Ні, о ні..." Я була дуже залякана.
Чоловік переконав її, що вона без нього не проживе.
"У людини в такій ситуації настільки падає самооцінка, що вона вірить кожному слову", - пояснює Ебі.
Автор фото, Abi Blake
Одного разу мати Ебі застерегла її, що наступне побиття може довести її до моргу.
Через п'ять днів ці слова мало не справдилися: Свамі брутально її побив, ще й потоптався по її тілу. У неї був ушкоджений хребет, розірвана легеня, поламані ребра. Коли вона лежала ледь жива, він волав, щоб вона не сміла відкривати рота, бо вона йому остогидла.
Ебі вижила завдяки сусідам, які прийшли їй на порятунок, і хірургам, які прооперували ушкоджений хребець через надріз на шиї. Зараз вона потерпає від невиліковних наслідків травми хребта й посттравматичного стресового розладу.
Але вона нарешті зрозуміла: треба від нього йти.
Д-р Кері Ніксон, судовий психолог і консультант, переконана, що інакше Ебі довго не прожила б:
"Це чоловік жорстокий сам собою, а того вечора його агресія була підсилена алкоголем. Вона могла б загинути. Якби вона відразу не звернулася по допомогу, ймовірно, він знову б напився, розізлився на неї - і цього разу не зупинився б".
Це хрестоматійний приклад "серйозного домашнього насильства з високим рівнем ризику", каже вона. Ми бачимо тут контроль, примус, емоційне насильство, ізолювання - Свамі намагався перешкодити її спілкуванню з рідними та друзями - і фізичну жорстокість.
Як часто буває у таких випадках, сама Ебі відмовлялася визнати проблему.
Засмучена величезною кількістю викликів з приводу домашнього насильства і тим, що жертви відмовлялися подавати в суд або ж забирали свої позови наступного дня, слідча поліції Клер Джессон разом зі студентом-практикантом з Чеширського університету розробила альтернативний протокол дій у випадках насильства.
Замість того, щоб на декілька годин лишати жертву на самоті, забираючи з дому насильника, краще відправляти на такі виклики фахівця, який лишиться з жертвою й обговорить з нею усі можливі варіанти отримання допомоги, запропонувала пані Джессон.
З її ініціативи постала пілотна програма, яку почали застосовувати у місті Кру, наразі випробовують у місті Макклзфілд і, можливо, поширять на інші британські міста.
"Щойно переступивши поріг, поліціянт має кинути всі зусилля на допомогу жертві. Ми хочемо, щоби між ними від початку склалося взаєморозуміння", - каже пані Джессон.
"Раніше було так: насильника затримували і відводили у відділок. Ті ж офіцери поверталися до жертви за кілька годин - а тим часом більшість жертв вирішували не подавати в суд".
З 180 випадків, опрацьованих спеціальною поліційною групою у Кру, 74 завершилися позовом, викликом до суду, застереженням чи досудовим рішенням.
За словами Клер Джессон, це значно більший відсоток, ніж раніше. Крім того, середня тривалість слідства зменшилася з 32 до менш ніж 20 днів.
"Гадаю, можна обґрунтовано стверджувати, що цей протокол ефективний. Наразі відбувається його детальна експертна оцінка, і фахівці визначать, чи варто поширювати його на всю британську поліцію. Поки що відгуки надзвичайно позитивні, але це непросто і потребує від поліції значних ресурсів".
Дані Бюро національної статистики свідчать, що знайти ефективне рішення дуже важливо.
2018 року близько 685 тисяч чоловіків (4,2% чоловічого населення Британії) і близько 1,3 млн жінок (7,9% жіночого населення) постраждали від домашнього насильства.
Кількість убивств, пов'язаних з домашнім насильством, сягнула найвищого показника за останні п'ять років; щотижня від рук членів родини гине в середньому дві жінки.
Що спонукає людей до насильства?
Жертви насильства часто питають судового психолога і консультанта Кері Ніксон, чому їхні партнери так жорстоко з ними поводяться.
"Більшість насильників, з якими я мала справу, з дитинства були свідками домашнього насильства", - каже вона.
"У деяких - нарцисичний тип особистості. Наприклад, мама постійно говорила синові, що він - найкращий у світі. Коли хтось його сварив, мама завжди його захищала. Фактично, вона вклала у нього переконання: "Що б я не робив, це правильно". І виросло чудовисько-нарцис, який вважає, що можна іти до своєї мети по чужих головах".
"Якщо такий чоловік був свідком домашнього насильства, дуже ймовірно, що він принесе його у власні стосунки, не беручи на себе жодної відповідальності. Навіть відсидівши термін у тюрмі, він вийде на волю впевнений, що ні в чому не винний. Він знайде собі нову жінку, водитиме її у кафе, напустить в очі диму, закохає у себе - а потім знову візьметься за старе".
Д-р Ніксон зауважує, що такі випадки, як в Ебі, часом забуваються, бо говорять переважно про тих, хто загинув.
"Я співпрацювала з поліцією в різних куточках країни й дослідила величезну кількість інцидентів, де жертви були на волосинці від смерті - але про це дуже мало говорять".
"В одному випадку жінку били головою об ванну, допоки ледь не вбили. У другому, жінку штрикали ножем - а потім у суді вона захищала насильника, бо на той час не мала куди йти", - пригадує пані Ніксон.
Ебі довела справу до суду. У січні 2019 року Себастьян Свамі зізнався, що завдав їй тяжких тілесних ушкоджень, і був засуджений до трьох років і чотирьох місяців у тюрмі.
Він пояснював свою поведінку тим, що сильно запив, коли втратив кілька тисяч фунтів внаслідок афери.
Хоча Свамі мав відсидіти понад три роки, ще до суду він відбув певний час під суворим контролем з обмеженням пересування, тому його пообіцяли звільнити значно раніше. Ебі дізналася про це випадково.
Коли їй відмовились назвати точну дату його виходу на свободу, вона звернулася по допомогу до слідчої Клер Джессон.
"Досі не розумію, чому Ебі не хотіли називати дату, - каже пані Джессон. - Інспектори, що працюють з достроково звільненими особами, посилались на необхідність захисту особистих даних. Я просто зателефонувала їм і пояснила: "Це дуже небезпечна ситуація. Ми маємо негайно повідомити колишню жертву".
Деякий час після того, як Свамі вийшов з тюрми, Ебі переховувалась. Він поїхав до батьків у Беркшир. Переконавшись, що поліція відстежує його пересування за допомогою електронного пристрою, жінка повернулася додому.
Нині Ебі з задоволенням допомагає людям через чеширську доброчинну організацію My CWA, яка має у розпорядженні притулок, ясла, цілодобову телефонну лінію довіри, приміщення для спілкування та навчання новим робочим навичкам, а також забезпечує психологічну підтримку чи консультування для дітей, інших членів родини та насильників, які стали на шлях виправлення.
Сюди регулярно навідуються колеги Клер Джессон з поліції, які спеціалізуються на домашньому насильстві; їх тепло зустрічають ті жінки, яким вони свого часу допомогли.
Ебі дуже хоче, щоб інші не страждали так, як вона, і закликає жертв насильства до рішучого опору на більш ранніх стадіях.
"Фізичному насильству зазвичай передує психологічне. Я не знала, що це - насильство, аж поки не опинилася за крок від смерті. Лише тоді я звернулася по допомогу, якої так відчайдушно потребувала. Отже, якщо ви можете вийти зі стосунків, поки насильство обмежується психологічним рівнем - зробіть це. Кажу це з надією допомогти бодай одній людині та, можливо, її дітям".
