Що далі в Україні? Коментарі без коментарів

Чи є вихід із нинішньої політичної кризи в Україні, яку багато хто вважає патовою, як чинили інші країни у подібних ситуаціях, і чи зможе Україна захистити свої національні інтереси, або ж навіть суверенітет на цілісність держави у цій ситуації - у коментарях учасників та спостерігачів за подіями в Україні.

Ян Томбінський, голова представництва ЄС в Україні

Державна безпека і суверенітет починається в головах. Весь час, як перебуваю в Україні, намагався донести, що підписання Угоди про асоціацію - це є шанс подумати про майбутнє країни, про те, чого вона потребує, аби бути сильнішою. Не тільки на міжнародній арені, але й з точки зору внутрішніх інтересів.

Країна із населенням у 46 мільйонів та надзвичайно багатими природними ресурсами узалежнює свій суверенітет від ціни на один енергоносій, і кожного разу питання ціни на газ обговорюється як питання національної безпеки і суверенітету. Крім того, питання суверенітету пов'язується із дуже обмеженими ресурсами фінансової допомоги МВФ. Це є принизливим для країни.

Питання полягає у тому, що можуть зробити українці і ми, як партнери України, аби вирішення проблеми було тривалим і стабільним. Як зробити так, щоб у майбутньому країна була витривалішою до криз. Методи, до яких вдавалися впродовж останніх 20 років, не спрацювали. Тому питання полягає у тому, чи варто і далі іти цим шляхом, або ж варто знайти якусь іншу модель, інші ліки для країни.

Вітаутас Ландсбергіс, член Європарламенту, керівник Литви 1990-1992

Коли ми говоримо про національну безпеку, то треба добре знати, що є національним. Це залежить від того, що відбувається всередині нації. Чи ми говоримо про зрілу свідому націю, або ж ту, яка тільки формується, і лише перебуває на шляху до об'єднання? Бо від цього залежить і погляд на національну безпеку, консолідацію зусиль задля економічного процвітання, або ж на розрив та внутрішній конфлікт та слабкість.

Крім того, треба враховувати, що у наш час окупація часто здійснюється не завдяки арміям, а завдяки деструктивним впливом зовнішніх сил, які формують "сателітний" тип свідомості. Можливо, литовці були більш успішними і більш консолідованими наприкінці 1980-х-на початку 1990-х, тому що ми змогли подолати цей вплив.

Різниця була ще в тому, що у нашій ситуації для нас не було настільки важливо, як ми потім будемо влаштовуватися, було важливо те, що ми хотіли вийти на новий рівень існування. Із Україною якось половинчасто вийшло. Україна не мала такої чіткої цілі, як побудова демократії та реформи, їй було достатньо бути незалежною, але радянською республікою.

Олександр Чалий, екс-перший заступник міністра закордонних справ

Вихід є - це діалог і стратегічні домовленості, як всередині країни, між владою і Євромайданом, поза Україною - між Вашингтоном, Брюсселем та Москвою. Я хочу наголосити на цьому, тому що конфлікт і протистояння всередині України пов'язаний із зовнішнім суперництвом за Україну, чи, як сказав міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт, боротьбою між Євразією та Європою.

Якщо ми побачимо готовність зовнішніх суб'єктів, які впливають на внутрішню ситуацію в Україні, домовлятися, це буде дуже добрий сигнал всім всередині України про те, що існує єдиний вихід - це діалог і домовленості.

Альтернативою цьому може бути територіальний розпад України, бо якщо ми говоримо, що основою домовленостей повинен стати демократичний консенсус, то в ній мають бути елементи як Євромайдану, так і іншого майдану. Якщо цього не відбувається, ті, які не будуть почуті, чи ті, чиї базові інтереси і бачення ситуації не будуть враховані в кінцевому консенсусі, вони можуть радикалізуватися. Вже сьогодні деякі частини України, а я, як фахівець, добре розумію, що є за кадром, практично готують собі позицію для досить серйозних заяв, які будуть означати розпад України.

Тому я і звертаюся до впливових центрів сили - схаменіться! Бо ми потребуємо миру стосовно України, а не суперництва. Мир стосовно України буде останньою крапкою у завершенні "холодної війни". Те, як буде вирішено українське питання впродовж наступних 2-3 тижнів, і буде відповіддю на питання, чи можемо ми формально завершити "холодну війну".

Аркадій Мошес, директор дослідницької програми зі Східного сусідства ЄС і Росії, Фінський інститут міжнародних відносин

Більшість із причин слабкості України перед зовнішніми викликами мають внутрішнє походження. Це і брак прозорості та демократичних процедур, брак економічних реформ, корупція, тощо. Проблема полягає у тому, що із такими структурними вадами, Україна завжди залишатиметься відкритою для різного роду зовнішніх впливів. В нинішньому випадку йдеться, передусім, про вплив Росії, просто через те, що росіяни знають, як грати за цими правилами набагато краще, ніж усі інші зовнішні партнери України, і, можливо, навіть краще, ніж самі українці.

Але, говорячи про ці глобальні речі, ми також маємо враховувати, що всі останні події у відносинах між Росією та Україною відбуваються на тлі серйозного погіршення економічної ситуації в Росії. Всі чомусь говорять про можливі санкції з боку Росії, про можливі втрати у торгівлі. Але згідно із російською офіційною статистикою, минулого року обсяги російсько-української торгівлі впали на 11%, але тоді ще не йшлося про підписання Угоди з ЄС. За цей же час торгівля між Росією та Білоруссю скоротилася на 9,5%. За перші три квартали цього року торгівля між Росією та Україною впала на 15%, а між Росією та Білоруссю - на 16,4%. А тепер скажіть мені, де тут політика? Одна країна не є членом Митного союзу, а інша - найвідданіший союзник Росії і член Митного союзу, але тренди у торгівлі є абсолютно схожими.

Відмова України від підписання Угоди про асоціацію з ЄС у Вільнюсі зруйнувала весь баланс міжнародних відносин України. І це дає Росії зовсім інший інструментарій у відносинах із Україною: саме тому тепер замість торгуватися із Києвом, Москва вважає, що у неї достатньо ресурсів, аби висувати свої вимоги до України.

Проте Росія має і свої слабкі сторони. Хтось у Москві, так само, як і хтось у Києві, явно недооцінив потенціал народного протесту. Дуже легко, сидячи у московському кабінеті, припускати, що протести нічого не важать, що якщо вони навіть і відбуваються, вони тривають дві години, а потім середній клас, який їх розпочав, збереться у кав'ярнях, щоб обговорити свою "боротьбу". Це зовсім не так, коли бачиш обличчя людей, які сидять біля багать на Майдані Незалежності, - втомлені, але із повним переконанням у тому, що і як має бути зроблено.

Григорій Немиря, заступник голови ВО "Батьківщина", колишній віце-прем'єр з питань європейської інтеграції

Найбільший виклик полягає у тому, як подолати прірву між урядом, який каже: нам не треба європейські цінності, нам треба європейські гроші, і Майданом, який каже: нам не треба європейські гроші, нам треба європейські цінності.

Що робити далі? Здається, перша відповідь мала б бути знайдена у парламенті, який міг би зіграти роль інституції, яка б забезпечила вихід із кризи. Цей тиждень покаже, чи дозволить втрата монолітності у провладній партії змінити конфігурацію парламенту. І в цьому випадку показовою буде роль олігархів та відданих їм депутатів. Але цей варіант, я побоююся, не справдиться.

Тоді ми перейдемо до "круглого столу", але справжнього "круглого столу". Проблема полягає у тому, що справжній "круглий стіл" із посередництвом на найвищому рівні - саме те, чого боїться Янукович. Тому що він боїться усього, що не може контролювати. Крім того, у нього є спогади про те, як саме в результаті "круглого столу" у 2004 році він втратив законну, на його погляд, перемогу на виборах. Тому я є скептиком і щодо цього варіанту.

Але якщо цей варіант не спрацює, то залишиться один шлях - протест на вулицях, де і буде знайдено вихід із кризи.

Багато чого залежатиме від результатів переговорів у Москві, особливо, що стосується енергетичних питань. Я також побоююся, що із Москви буде привезено і відновлено ідею комуністів про проведення референдуму.