Книга року ВВС: Домовикам треба попуститися

Рецензія члена журі Світлани Пиркало на роман Марини Макущенко "Темний бік будинку", який увійшов до довгого списку Книги року ВВС-2018.

"Темний бік будинку" - це гостросюжетна драма для підлітків із життя потойбічних сил на тлі історії Києва.

Юна домовичка Яра - не така, як усі домовики. Вона єдина, яка може покидати будинок із власної волі, і її не дуже тягне бути господинею родини домовиків ("ґаздинею").

Її родина живе в закинутому будинку, який хочуть відреставрувати, а насправді зруйнувати будівельники, найняті ще більш підозрілим власником, який приходить казковим істотам у страшних снах.

Яра багато чого про себе не знає, але зрештою події змушують громаду домовиків розкрити її справжню природу. Це відкриття шокує і не віщує нічого доброго.

Решту книги Яра бореться з інстинктами, приходить на допомогу київським будинкам та їхнім магічним мешканцям, і загалом переживає підлітковий вік із його бунтарством і закоханостями.

Авторка явно має багату фантазію, у якій змішалося все на світі. Ця фантазія створює багате тло для сюжету. На жаль, він виходить заплутаний, із багатьма відступами і недорозкритостями.

Простежуються паралелі і з Гаррі Поттером, і з модними підлітковими історіями про вампірів, і з іншими сюжетами, і все це було б непогано, якби воно дотримувалося стрункої сюжетної лінії.

Було б чудово, якби підлітки дізнавалися історію Києва через драми з життя магічних персонажів, але ця історія подається як шифр, який зрозумілий хіба тим, хто й так уже вивчав її на університетському рівні.

У словничку наприкінці книги пояснено, що таке камін, але немає пояснення, що таке НКВС і хто такий Лазар. Сучасні діти вже поняття не мають, що таке блат і дефіцит, де їм уже зрозуміти натяк на Кагановича.

Як каже головна героїня Яра на розповідь про катівні НКВС, "це дуже дивно і заплутано".

Також виникає питання, чи доречно в дитячій книжці писати, що діти, вбиті матерями, стають злими духами, над дітьми, які при пологах самі вбили матір, також прокляття, а в новобудовах живуть люди, що ні традицій не знають, ані за домівкою не дбають.

Домовики в цій книзі не живуть у мікрорайонах, бо там якісь не такі господарі, а воліють скніти на Ярославому валу то в театрі, то в закинутому приміщенні, без їжі і тепла, і поволі вимирати.

Я б тим домовикам порадила трохи попуститися і розглянути хоча б варіант Русанівки чи Оболоні, якщо вже не Троєщини, хоча і там живуть люди з відчуттям домівки. Он українські письменники в Ірпіні живуть, і нічого.

Я певна, що авторка писатиме і далі, бо така фантазія мусить мати вихід.

Переконана також, що вона може стати чудовою письменницею, якщо навчиться безжально редагувати свої твори і повертати потік уяви в русло сюжету, над яким потрібен жорсткий контроль.

Якби "Темний бік будинку" мав не 327 сторінок, а 127, то це пішло б оповіді тільки на користь.

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua