Забута практика спати разом з родичами та незнайомцями. Як це було

До середини XIX століття було цілком нормальним ділити ліжко з друзями, співробітниками та навіть абсолютно незнайомими людьми. Як людям це вдавалося? І чому ми більше так не робимо?

1187 року майбутній англійський король застрибнув у своє велике дерев'яне ліжко в компанії іншої особи.

З густою гривою каштанового волосся та струнким тілом Річард Левове Серце був неперевершеним воїном-мачо. Він славився своїми зухвалими перемогами на полі бою та лицарською поведінкою. Тепер він несподівано подружився зі своїм колишнім ворогом – Філіпом II, який правив Францією з 1180 по 1223 рік.

Спочатку двоє королівських осіб уклали суто прагматичний союз. Але після того, як почали проводити більше часу разом, їли за одним столом і навіть з одного посуду, вони стали близькими друзями.

Щоб зміцнити особливі стосунки між собою та їхніми двома країнами, вони погодилися на мирний договір – і спали поруч один з одним, в одному ліжку.

Якщо сьогодні сон двох чоловіків в одному ліжку може викликати пікантні асоціації, тоді ця ситуація була цілком звичною.

Задовго до появи традиції нічного усамітнення та сучасних уявлень про мужність, історики вважали спальне партнерство двох королівських осіб ознакою довіри та братерства.

Це забута давня практика спільного сну.

Тисячі років вважалося нормою засинати в одному ліжку всією великою родиною, але там також могли опинитися друзі, знайомі та й просто мандрівні торговці.

Подорожуючи, люди могли спати поруч з абсолютними незнайомцями. Іноді це мало неприємні сюрпризи - сусід у ліжку міг принести з собою жахливий сморід, оглушливе хропіння чи ще гірше - спати голяка.

Часто спільний сон був просто прагматичним рішенням, коли ліжок, що були цінним предметом меблів, не вистачало.

Але навіть знать активно шукала собі товаришів по ліжку, щоб затишно побалакати у темряві, а також відчути тепло і безпеку іншого тіла поруч.

Як це було на практиці та чому ця традиція зникла?

Стародавня традиція

У 2011 році група археологів виявила надзвичайно добре збережені доісторичні відкладення у печері Сібуду у Південній Африці.

Там були скам’янілі залишки листя дерева Cryptocarya woodie, яке утворювало "верхнє простирадло" матраца, виготовленого приблизно 77 тисяч років тому. Як тоді припускала керівниця проєкту Лін Водлі, матрац міг бути достатньо великим для цілої родини.

Знайти прямі докази спільного сну у стародавні часи доволі складно, але вважають, що ця практика сягає тисячоліть.

З історичної точки зору, сучасні переваги сну наодинці та в окремому ліжку є досить сумнівними. Окрім короткого періоду в античності, коли навіть одружені представники вищих класів спали наодинці, ця традиція не змінювалась усе середньовіччя.

Але найбільше свідчень цієї практики зʼявляється у ранній сучасний період – приблизно з 1500 по 1800 рік. У цю епоху спільне ліжко було надзвичайно поширеним.

"Для більшості людей, за винятком аристократів і заможних купців, а також деяких представників землевласників, було б незвично не мати партнера по ліжку", - каже Роджер Екірх, професор історії з Технічного університету Вірджинії та автор книги про історію сну At Day's Close: A History of Nighttime.

Крім усього іншого, більшість родин просто не мала достатньо ліжок для приватного сну, каже Саша Гендлі, професорка історії раннього модерну з Манчестерського університету та авторка книги "Сон у новітній історії Англії".

"Але й знать та середній клас теж спали у спільних ліжках у заїжджих дворах та тавернах, коли подорожували", - каже Гендлі.

Приблизно у 1590 році невелике містечко в Хартфордширі прославилося Великим ложем з балдахіном, яке придбали для готелю White Hart Inn.

Цей дивовижний предмет меблів із дуба - 2,7 м заввишки та розмірами 3,3 м на 3,4 м - був оздоблений витонченим різьбленням з левами та сатирами і задрапірований майже театральними завісами червоного та жовтого кольорів.

Це ложе ділили мандрівники. За однією легендою, тут у 1689 році на спір переночували 26 мʼясників з дружинами – загалом 52 людини.

Спільне ліжко не мало таких сексуальних конотацій, як сьогодні. У середньовіччі трьох біблійних волхвів часто зображували в одному ліжку - іноді вони були без одягу і навіть притискалися один до одного.

Експерти стверджують, що будь-яке припущення про плотські втіхи - абсурдне.

Спільний сон вважали таким корисним, що він навіть переступав звичайні бар’єри соціального класу.

Є чимало історичних розповідей про те, що люди ділили ліжко зі своїми підмайстрами чи домашніми помічниками, а королівські особи - з підданими.

У 1784 році один священник написав у своєму щоденнику, що відвідувач навмисно попросив покласти його спати поруч зі слугою.

Нічні сварки за ковдру та години дивних тілесних звуків створювали певну рівність, якої не існувало поза спальнею.

Кращий сон

Один із найдетальніших описів спільного сну можна знайти у щоденниках англійського чиновника Семюеля Піпса, що стали літописом повсякденного життя лондонців XVII століття.

Самі щоденники донині зберігаються на дубових полицях його бібліотеки у Кембриджі. Піпс вів їх майже щодня протягом дев’яти років, починаючи з 1660-го року.

Крім подробиць побуту та непристойних описів розпутства, щоденник також фіксує, як його автор спав в одному ліжку з друзями, колегами та абсолютно незнайомими людьми.

Ці історії містять багато нюансів вдалого і не дуже спільного сну.

Одного разу у Портсмуті Піпс ліг спати з лікарем, з яким він працював у Королівському товаристві в Лондоні. Окрім того, що вони "приємно і весело" проводили час, вочевидь, розважаючи одне одного бесідами, лікар мав ще одну перевагу.

Він був надзвичайно привабливим для клопів, через що самого Піпса вони взагалі не турбували. За деякими припущеннями, саме через це Піпсу вдалося уникнути й чуми - вочевидь, його кров була несмачною для паразитів.

Сховавшись під кількома шарами ковдр, з нічними ковпаками на головах, добре підібрані сусіди по ліжку могли до ранку обмінюватися історіями, пише Екірх. Або прокинувшись у ночі (нічний сон у давні часи часто ділився на дві частини), партнери по ліжку могли оповідати одне одному свої сни.

Ці нічні теревені допомагали зміцнити соціальні зв’язки та дозволяли обмінюватися секретами.

Гендлі пригадує також леді Сару Герст, яка мала кількох улюблених партнерів по сну. Коли один із них помер, вона написала вірш, в якому висловила свою тугу.

Попри те, що королева Єлизавета I не відчувала нестачі у ліжках, кажуть, що протягом 44 років свого правління вона жодного разу не спала на самоті.

Щоночі вона брала до спальні когось зі своїх довірених служниць, яким виливала душу та обговорювала придворні справи. Ці жінки також забезпечували їй захист.

Як пояснює історик Анна Вайтлок у книжці "Ліжко королеви: інтимна історія двору Єлизавети", вторгнення чоловіків не було таким вже нечуваним явищем.

Так, одного разу у молоді роки королеви до її покоїв увірвався чоловік її мачухи та ляснув її по сідницях. Такі випадки могли завдати особливої шкоди, адже могли скомпрометувати королеву, піддавши сумніву її незайманість.

Питання етикету

За часів, коли спільне ліжко було звичним і часто неминучим, люди мали дотримуватися належного етикету.

Очікувалося, що сусіди по ліжку уникатимуть надмірних розмов, поважатимуть особистий простір один одного та лежатимуть смирно.

Але так було звісно не завжди.

Пізно ввечері 9 вересня 1776 року двоє батьків-засновників США – Бенджамін Франклін і Джон Адамс – не поділили ліжко і навіть спальню у готелі в Нью-Брансвіку.

Суперечка почалася, коли Адамс пішов зачиняти вікно.

"Ой, - сказав Франклін, - не зачиняй, ми задихнемося". Але Адамс відповів, як він згадував пізніше у своєму щоденнику, що боїться вечірнього протягу.

Після цього Франклін вдався у довге пояснення своєї нової теорії простудних захворювань, які, на його (слушну) думку, виникають не від прохолодного, а навпаки від задушливого повітря в кімнаті. Адамса так "потішила" ця несподівана лекція, що він одразу заснув.

Проблема нечемних партнерів по ліжку була такою важливою, що у французькому розмовнику тих часів були наведені фрази для англійських мандрівників.

Як виявив Екірх, серед цих фраз були: "ви весь час брикаєтеся", "не тягніть простирадло" і "ви не найкращий компаньйон для ліжка".

Утім, були й правила, які мали на меті уникнути неприємніших наслідків.

Неодруженим чоловікам і жінкам, які не були родичами, було некомфортно опинитися в одному ліжку. У таких ситуаціях намагалися мінімізувати ризики.

У своєму дослідженні Екірх натрапив на розповідь одного спостерігача про суворе розташування місць для сну в ірландській родині на початку XIX століття.

Старша донька спала біля протилежної від дверей стіни, за нею - її сестри за зменшенням віку, потім мати, батько та сини, також у порядку віку.

Зрештою незнайомці, "мандрівний торговець, кравець чи жебрак", лягали з іншого боку, де вони були якнайдальше від жінок-членів родини.

Були також випадки, коли домашні робітники і робітниці були змушені спати разом через брак ліжок.

"Про це зазвичай жартували - принаймні ті, кого це не стосувалося, - що від такого сну й зʼявлялись вагітності", - каже Екірх.

Коли ліжко ділили з незнайомцями, ризик сексуального насильства або вбивства існував завжди.

У першому розділі роману 1851 року "Мобі Дік" головний герой стривожений тим, що йому доведеться спати в єдиному ліжку в готелі з таємничим - і, можливо, небезпечним - гарпунником, який прибув у місто.

Були й інші, менш привабливі аспекти спільного сну.

Попри романтику конфіденційних розмов у темряві та взаємну прихильність друзів, що утворювалася теплом їхніх тіл, спільні ліжка були розсадниками шкідників і хвороб.

На матраці, який ділила така кількість людей, було нескладно підхопити клопів, вошей чи інших паразитів.

Іноді доводилось терпіти й огидний сморід немитого сусіда, старої постільної білизни та нічних горщиків.

В одній історії, яку розповідає Екірх, двоє жінок посварилися, звинувативши одна одну у неприємному запаху, аж поки не зрозуміли, що за їхнім ліжком був туалет.

Поступовий спад

У середині XIX століття спільне ліжко почало виходити з моди – навіть для подружніх пар.

Все почалося з впливового американського лікаря. Вільям Вітті Голл, який мав тверді переконання з багатьох питань, пристрасно проповідував ідею, що спільний сон не лише нераціональний, але й "неприродний та шкідливий".

У своїй книжці "Сон" 1861 року Голл навів аргумент, схожий до того, який висловив Бенджамін Франклін щодо повітря в кімнаті - щобільше людей, то менш здорово.

Він також звертав увагу на те, що сон в одному ліжку зменшує взаємну повагу, які повинні панувати у суспільному житті.

Таким чином, спати в одному ліжку з кимось іще - це не тільки негігієнічно, але й аморально.

У своїй теорії він зайшов так далеко, що порівнював людей, які спали разом, з "наймерзеннішими" тваринами.

Як пояснює історик Гіларі Хайндс у книжці "Культурна історія двох односпальних ліжок", це дало початок традиції окремого сну.

Сім’ї почали відмовлятися від давньої практики спільного сну – і протягом майже століття багато подружніх пар спали окремо, на двох односпальних ліжках поруч.

Це змінилося лише у 1950-х роках, коли люди почали вважати окремі ліжка ознакою невдалого шлюбу. Але спільний сон з іншими людьми так і не повернувся.

Чи втратили ми щось? Чи варто сучасним політикам заміняти рукостискання для фото на символічний спільний сон, як це зробили Річард Левове Серце та Філіп II?

Чи було б туристам сьогодні вигідніше ділити ліжко з незнайомцями, як це робили мандрівники минулих століть?

"Я думаю, що люди, як правило, набагато краще сплять, коли вони сплять наодинці... Більшості потрібна можливість влаштувати своє спальне місце за своїми власними потребами", - каже Гендлі.