Що було б, якби інтернетом керували жінки

21 жовтня 1969 року 21-річний аспірант-програміст Чарлі Клайн з Каліфорнійського університету (Лос-Анджелес) зі свого комп'ютера вперше надіслав тестове повідомлення програмісту на ім'я Білл Дюваль зі Стенфордського дослідницького інституту на його комп'ютер.

Це повідомлення, що складалося з одного слова "LOGIN", було звітом Чарлі про виконану роботу перед своїм науковим керівником, професором Леонардом Клейнроком, який перебував у Стенфорді.

Той експеримент був першим підтвердженням роботи мережі ARPANET, створеної на замовлення міністерства оборони США, яка стала попередницею сучасного інтернету.

П'ятдесят років по тому інтернет перетворився на глобальний кіберпростір, де кожен, хто має комп'ютер чи смартфон, може отримати практично будь-яку інформацію.

У створенні інтернету брали участь тисячі людей, серед яких – чимало жінок, зокрема, Радія Перлман (американська розробниця програмного забезпечення, яка допомогла зробити інтернет-маршрутизацію надійною та масштабованою), Карен Сперк Джонс (британська дослідниця, чиї роботи лягли в основу сучасних пошукових систем) та її землячка Софі Вілсон (відіграла важливу роль у розробці мікропроцесорів BBC Micro та ARM, які сьогодні використовуються більш ніж у половині світової електроніки).

"Жінки відіграли важливу роль у перших комп'ютерних технологіях та програмуванні", - каже Мар Хікс з Іллінойського технологічного інституту.

Але їхні зусилля часто залишалися непоміченими, зауважує Стефані Ширлі, яка у 1960-х роках заснувала жіночу компанію з розробки програмного забезпечення. І хоча у проєкті брали участь багато жінок, дизайном інтернету "звісно, займалися переважно чоловіки", каже вона.

Точніше: білі чоловіки, багато з яких з Кремнієвої долини. Але яким би був інтернет, якби різнорідна група – люди різного кольору шкіри, статі та сексуальної орієнтації – допомогли створити онлайн-сервіси і системи, якими ми користуємося сьогодні? Що було б, якби жінкам і меншинам надали більше можливостей впливати на розробку?

Не можна повернутися в минуле і змінити історію, але це гіпотетичне питання показує, який незабутній слід чоловіки залишили в структурі інтернету - від візуалізації до засобів, якими ми спілкуємося з іншими.

Звісно, не факт, що жінки й меншини обов'язково поводилися б інакше, але багато хто вважає, що так і було б. Якщо так, то як виглядали б ці різні рішення? І чи буде в нас альтернативний інтернет, справедливіший і безпечніший для всіх?

Шарлотта Вебб, яка викладає в Лондонському університеті мистецтв і є співзасновницею некомерційної організації Feminist Internet, вважає, що онлайн-світ може мати зовсім іншу бізнес-модель, якщо ним керуватимуть жінки та представники меншин. Сьогодні більшість онлайн-платформ мають однакову мету: збирати інформацію від користувачів, бомбардувати їх цільовою рекламою та отримати прибуток.

"Соціальні медіа обирають рекламу і прибуток", — каже Вебб, що, на її думку, є результатом "патріархальної", "капіталістичної", переважно "білої" орієнтації. Звісно, керівники-жінки та представники меншин також можуть орієнтуватися на прибутку, але Вебб вважає, що вони можуть бути більш відкритими до різних бізнес-моделей – наприклад, таких, які демонструють екологічну стійкість, соціальну справедливість, корпоративну відповідальність, права людини та колективну емансипацію.

"Гадаю, ці моделі з більшою ймовірністю виникнуть, якщо на керівних посадах буде більше людей з різними поглядами, традиціями та мотиваціями", — пояснює вона.

Різнопланова команда могла б зробити інтернет більш інтернаціональним за світоглядом, з кращою чутливістю та обізнаністю щодо незахідних культур. Це дозволило б уникнути незручних ситуацій, як, наприклад, у 2016 році, коли Верховний суд Індії зобов'язав Google, Yahoo і Microsoft Bing видалити рекламу ультразвукового дослідження та визначення статі майбутньої дитини за кров'ю матері. Ці послуги заборонені в Індії – країні, що має один з найвищих рівнів жіночого дітовбивства. Пошукові системи також були змушені заблокувати 43 ключові слова, пов'язані з цими дослідженнями.

"Якби до створення інтернету залучали більше кольорових людей, можливо, було б більше розуміння того, що для роботи в кожній окремій країні потрібен досвід і розуміння місцевих особливостей, — каже Анупам Чандер, професорка права й технологій у Джорджтаунському університеті. - Щоб зрозуміти суть локальної проблеми, потрібні специфічні культурні знання".

Різнорідна група розробників могла б також створити більш багатомовний онлайн-ландшафт. Зараз лунає критика, що в інтернеті домінує англійська та кілька інших мов. У світі існує близько 7000 мов і діалектів, але лише 10 з них охоплюють майже 80% усього онлайн-контенту.

Інструменти безпеки в інтернеті також могла б мати інший вигляд. Приміром, користувачі соцмереж могли б підтверджувати облікові записи, не вказуючи свої номери телефонів, як цього зараз вимагають Facebook і WhatsApp. Це може захистити користувачів від небажаних повідомлень або витоку їхніх домашніх адрес та іншої інформації, пов'язаної з номерами телефонів.

Користувачі також могли б використовувати псевдоніми у своїх облікових записах. Більшість інших платформ вже дозволяють це робити, але "Facebook досі просить вказувати справжнє ім'я", — каже Аня Ковач, директорка Internet Democracy Project, неурядової організації зі штаб-квартирою в Делі.

Однак "є безліч доказів того, що це шкодить уразливим людям", пояснює вона. Наприклад, жінка-трансгендер, яка перебуває у процесі переходу, або людина в Індії, яка може стати мішенню для нападів через свою кастову приналежність. Деякі дослідження свідчать, що анонімність дійсно може покращити поведінку в інтернеті.

У 2015 році Facebook оголосив про певні компроміси у правилах реєстрації, які дозволяють псевдоніми, якщо люди зможуть підтвердити "особисті обставини", але їм все одно доведеться підтвердити свою особу. Цей крок, однак, розкритикували політики, оскільки він вимагає від потенційно вразливих людей розкривати подробиці особистого життя.

Представник Facebook заявив, що на сайті необхідно вказувати справжнє ім'я, щоб запобігти спотворенню фактів та видаванню себе за іншу людину: "Наша політика автентифікації спрямована на створення безпечного середовища, в якому люди можуть довіряти одне одному, а порушників притягувати до відповідальності".

Вебб, однак, вважає таку позицію недалекоглядною.

"Якщо ви біла людина з Кремнієвої долини, ви, можливо, ніколи в житті не стикалися з чимось поганим: від мікроагресії до жорстокого насильства. Тож ви не схильні думати про ці речі при розробці технологій", - пояснює вона.

Основний тягар онлайн-насильства припадає на жінок й меншин. Загалом, як показало опитування 2020 року за участю понад 14 000 молодих жінок з 22 країн, майже шість з 10 жінок у всьому світі зазнають тієї чи іншої форми онлайн-насильства.

А в 2020 році опитування Pew Research Center показало, що жінки в США втричі частіше, ніж чоловіки, стикаються із сексуальними домаганнями в інтернеті. Сім з 10 дорослих лесбійок, геїв чи бісексуалів зазнавали насильства в порівнянні з чотирма з 10 дорослих гетеросексуалів. Більша частина (54%) чорношкірих або латиноамериканців вважали, що расова приналежність є рушійним чинником їхнього переслідування порівняно з 17% білих жертв.

Якби жінок і представників меншин більше залучали до створення інтернету, вони б цілком могли приділити першочергову увагу заходам безпеки. І вони могли б це робити від самого початку. Facebook, Twitter та Reddit, наприклад, тепер забороняють порно контент на своїх сайтах. Але вони зробили це лише у 2015 році — приблизно через десять років після запуску — після того, як зіткнулися із тиском з боку жінок-активісток, каже Чандер. "Такою мала бути політика від самого початку".

Жодна з платформ, з якими зв'язалася ВВС, не захотіла пояснити, чому на реалізацію цієї політики пішло 10 років.

Коли Twitter вперше запустився 2006 року, платформа "з гордістю заявила, що буде рупором свободи слова", каже професорка Чандер. Її розробники – четверо білих чоловіків, двоє з яких раніше працювали в Google, – хотіли створити майданчик, де будь-які люди могли б відкрито висловлювати свої думки.

Але вже за 10 років Twitter запровадив політику проти розпалювання ненависті, яка на той час вийшла з-під контролю: аналіз 2016 року показав, що з 19 мільйонів твітів, зроблених за чотирирічний період, 40% містили расово-образливі висловлювання.

"Гадаю, якби Twitter керували жінки, вони усвідомили б цю проблему значно раніше, адже більша частина ворожості в інтернеті спрямована проти жінок, особливо кольорових жінок, які стають подвійною мішенню", - каже Чандер.

Жінки й представники меншин також могли б інакше модерувати онлайн-контент. Зараз пошукові системи й соцмережі залучають для цього людей і штучний інтелект, який виявляє незаконні, непристойні, образливі чи фейкові матеріали.

"Однак правила модерації непропорційно цензурують будь-який контент, що не відповідає гетеронормативним традиціям, закладеним як у систему, так і в людей, що здійснюють модерацію", — каже Арі Волдман, професор права та інформатики в Північно-Східному університеті.

З ним погоджується Кароліна Аре, яка вивчає насильство в інтернеті в Нортумбрійському університеті у Великій Британії. Модерація контенту "повторює те, що робить патріархат, який визначає, що жінки повинні і не повинні робити зі своїм тілом, а потім карає їх, якщо вони відхиляються від дозволеної траєкторії".

Вона вважає, що якби жінки мали більший контроль над інтернетом, візуально це було б зовсім інше місце.

Аре — танцівниця на пілоні, яка регулярно публікує в інтернеті фото й відео своїх тренувань. Хоча вона не закликає до сексу і не публікує оголене тіло, TikTok і Instagram неодноразово блокували її облікові записи.

Аре наголошує, що танці на пілоні — це вид спорту, створений стриптизерками, але алгоритм соціальних мереж не має необхідних знань для того, щоб відрізнити їх від недозволеного контенту, і це створює складнощі.

"З чоловіками таке зазвичай не трапляється, - додає Аре. - Очевидно, що в очах тих, хто створив соцмережі, образ жінок апріорі пов'язаний із сексом".

Якби жінки й меншини виступали модераторами, люди могли б вільніше висловлюватись, не боячись цензури чи помсти, вважає Аре.

Результати пошуку також могли бути менш сексистськими. "Те, що ми бачимо в інтернеті, посилює безліч негативних стереотипів щодо жінок, які часто гіперсексуалізовані", - каже Сьюзі Данн з канадського університету Далхаузі.

У своїй книзі "Алгоритми гноблення" 2018 року Сафія Ноубл з кафедри інформаційних досліджень Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі поскаржилась на те, що пошук темношкірих, латиноамериканських, азійський або іспаномовних дівчат часто приводить на порносайти. І що функція автозаповнення Google на пошукові запити "жінки повинні…" додає слова "залишатися вдома, бути рабинями, бути на кухні", а пошук "жінки не повинні…" дає аналогічні сексистські результати: "мати права, голосувати, працювати" – тенденція, яку Організація об’єднаних націй висвітлила в інформаційній кампанії 2013 року.

Пошуки в інтернеті можуть бути расистськими, пише Ноубл. Вона наводить приклади того, як такі слова, як "красива" і "професор", у переважній більшості давали зображення білих людей, і як пошук у Google "непрофесійних зачісок для роботи" видавав фото чорношкірих жінок.

Навіть пошук за словом "жінка" або "дівчина" дає переважно зображення білих людей, що є результатом упереджених практик, які були "бездумно запозичені" з попередніх галузей і технологій, каже Джонатан Кон, який вивчає цифрову культуру в Університеті Альберти.

Однак, варто зазначити, що інтернет не завжди є небезпечним місцем для жінок і меншин. Він дав їм платформу для обміну досвідом. Наприклад, флешмоби #MeToo і #BlackLivesMatter створили глобальні рухи проти сексуального насильства, домагань та расизму.

"Інтернет також дав людям, які раніше були недостатньо представлені, можливість висловитись і розповісти про себе і своє життя", — каже Сьюзі Данн з канадського університету Далхаузі.

Він дає багатьом відчуття спільності. "Я виросла на півночі Канади, і якби ви були, скажімо, трансгендерним підлітком у Юконі, то навряд чи могли б знайти там схожих на себе, — каже Данн, маючи на увазі найменш населену провінцію своєї країни. – А інтернет дає таку можливість".

"Групи людей, які раніше могли почуватися самотніми, тепер знаходять своє місце онлайн", — додає вона.

Але коли справа доходить до уявлення про альтернативний інтернет, яким керують жінки й меншини, важливо не ідеалізувати ситуацію, застерігають експерти. Отримання прибутку – визначальний аспект сучасного інтернету – і ймовірно, поки що залишиться рушійною силою. Незалежно від того, квір ти чи темношкірий, ти все одно можеш "бути капіталістом, який видобуває дані", каже Волдман.

І немає жодної гарантії, що жінки й представники меншин поводитимуться інакше, ніж чоловіки при владі.

Адже більшість проблем інтернету виникають у реальному світі. "Соціальні медіа — це лише дзеркало суспільства", — каже Ліліан Едвардс, професорка з права та інновацій в Університеті Ньюкасла. Щоб розв'язувати проблеми, з якими стикаються жінки й меншини у віртуальному просторі, ми повинні подолати дискримінацію і насильство, з якими вони стикаються офлайн.

Це означає доступ до кращої освіти, охорони здоров’я, житла тощо.

"Коли громади стають сильнішими, люди стають менш жорстокими й конфліктними", - пояснює Керлю.

"Для великих змін в інтернеті потрібні великі зміни в реальному житті", — каже вона.

Можливо, лише тоді, незалежно від того, яка стать чи група контролюватиме інтернет, він повернеться до того, для чого спочатку призначався, коли Чарлі Клайн вперше надіслав повідомлення Біллу Дювалю, — щоб встановити зв'язок і поспілкуватися.